Що таке «зелений тариф» і як він працює
«Зелений тариф» — це фіксована ціна, за якою держава (або інші покупці) закуповує електроенергію, вироблену за допомогою відновлювальних джерел: на вітрових станціях, сонячних панелях, малих гідроелектростанціях, спалюванням біологічного палива, та інших. Будь-який інвестор, що побудував «зелену» електростанцію в Україні, міг продати свою електроенергію державі за вищою, ніж звичайна, ціною. Крім того, ціна за «зеленим тарифом» була закріплена із прив’язкою до курсу євро.
Цей механізм дозволив залучити більше, ніж 4 мільярди євро інвестицій у зелену енергетику. Врешті-решт, майбутнього інвестора цікавить можливість гарантованого продажу електроенергії і страхування валютних ризиків. Вони дають впевненість у тому, що інвестор зможе повернути взяті у кредит гроші і вийти на отримання прибутку. Україна надала ці гарантії, що зумовило бум відновлювальної енергетики.
«Зелений тариф» — не українська вигадка. Він з’явився у Сполучених штатах, де називався «feed-in-tariff». Уперше його було застосовано за президента Джиммі Картера у 1978 році. З того часу використання «зеленого тарифу» поширилося. Наразі він застосовується у багатьох країнах Європи як один із способів стимулювання зеленої енергетики. «Зелений тариф» використовують в Австрії, Франції, Греції, Великій Британії та інших країнах.
В Україні «зелений тариф» з’явився у 2008 році, ще за президентства Віктора Ющенка. Нова ера розпочалася у 2015 році, коли законодавство щодо «зеленого тарифу» було переглянуто. Національна комісія, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг (НКРЕКП) перераховувала «зелений тариф» згідно чинного законодавства.
«Зелений тариф» — високий.
За це його критикують і пропонують переглянути
Тариф відрізнявся для різних типів джерел енергії і варіювався із часом. Так, якщо взяти діапазон від найнижчих до найвищих показників, «зелений тариф» для комерційних сонячних електростанцій змінювався від 46.5 євроцентів до 15 євроцентів у 2019 році.
Ціна «зеленого тарифу» в Україні вища, ніж у Європі. Якщо порівняти середні тарифи для кожного з джерел енергії, то у всіх випадках український показник — більший.
У квітні 2019 року Верховна Рада підтримала законопроект №8449-д, у якому йдеться про введення системи аукціонів у відновлювальній енергетиці. Як зазначає старший юрист компанії ILF Іван Бондарчук, згідно з законом, квоти державної підтримки зеленої енергетики будуть розігруватися між інвесторами на відкритих аукціонах. Стартова ціна — визначений у законі розмір «зеленого тарифу». Переможцем аукціону буде визнано того, хто пропонує найнижчу ціну продажу 1 кіловат-години. Він отримає державну підтримку на строк 20 років з моменту запуску генеруючих потужностей. Законопроектом №8449-д передбачено зниження «зеленого тарифу», починаючи з 2020 року: для сонячних електростанцій — на 25%, для вітрових — на 10%.
На думку опонентів «зеленого тарифу», таких дій замало. Вони продовжують критикувати тариф за його ціну. Директор «Профіт Хаб» Костянтин Іванов озвучив головне, за що можна дорікнути тарифу: «За підсумками 2017 року «альтернативщики» додали у енергосистему України 1.5% від загального об’єму виробленої електричної енергії, а отримали 7.5% від загальної вартості виробленої української електрики, відповідно 12 мільярдів гривень».
Однак, за опонентами «зеленого тарифу» можуть стояти не лише розрахунки, а й власники великих, нерідко старих і енергозатратних підприємств, котрим у даний момент потрібна дешева (і неекологічна електроенергія).
У червні 2019 року Андрій Герус, один з основних противників тарифу, пообіцяв зменшити його вдвічі. Якщо це не вдасться, він заявив, що складе мандат і місяць на волонтерських засадах буде підмітати Хрещатик.
До Верховної Ради було подано законопроекти №2233 та №2236-2 про внесення змін до Закону України «Про ринок електричної енергії». Вони передбачають ретроспективні зміни для «зелених» та скасування гарантій того, що держава буде купувати вироблену електроенергію.
Усе це призвело до вкрай суперечливої ситуації на ринку. Спочатку Україна затвердила «зелений тариф» і створила привабливі умови для іноземних та місцевих інвесторів. Вони вклали свої гроші і ресурси, що зумовило бум української зеленої енергетики. Тепер нова влада пропонує переглянути умови, на яких було залучено інвесторів — заднім числом і без попередження.
Що буде, якщо ретроспективно знизити «зелений тариф»? Суди і втрата інвестицій
Зниження «зеленого тарифу» — це вкрай ризиковано. Створюючи бізнес-плани, шукаючи партнерів, беручи кредити, інвестори рахували, скільки грошей вони отримають у майбутньому, кому і як зможуть продати вироблену енергію, коли їхні інвестиції повернуться. Ці розрахунки спиралися на доступні дані і гарантії щодо «зеленого тарифу». Врешті-решт, якщо б він не був високим, можна було б не вкладати в Україну, а інвестувати у стабільний європейський ринок. Замість продовження створення привабливих умов для інвесторів, Україна погрожує зміною правил гри під час самої гри.
По-перше, з юридичної точки зору, це — порушення зобов’язань. Законом України про альтернативні джерела енергії гарантовано закупівлю всієї виробленої електроенергії з відновлювальних джерел до 2030 року за тим тарифом, що був встановлений під час вводу об’єкта в експлуатацію. Захист прав інвесторів, серед іншого — інвесторів у енергетичному секторі, проголошений у Договорі до Енергетичної хартії, яку Україна підписала ще у 1994 році: «Кожна Договірна Сторона, відповідно до положень цього Договору, заохочує і утворює стабільні, рівноправні, сприятливі і гласні умови для інвесторів інших Договірних Сторін з метою здійснення капіталовкладень на її території». Крім цього, Україна підписала більше 45 угод з іншими країнами щодо захисту їхніх інвестицій.
Що це означає? Неминучі суди. Це можна стверджувати впевнено, адже ми маємо досвід інших країн. Так, ретроспективний перегляд «зеленого тарифу» призвів до того, що у міжнародних справах проти Іспанії, Італії та Чехії інвестори зеленої енергетики вже отримали рішення міжнародних арбітражів про компенсацію збитків, що вимірюються мільярдами доларів. Крім того, витрати на юридичні процедури вимірюються мільйонними втратами для бюджету.
Ось слова банкіра департаменту електроенергетики Європейського банку реконструкції і розвитку Ольги Єрьоміної: «Але ж потім платежі по міжнародним арбітражам перевищать ті суми, які вони зараз заощадять. То який сенс навіть з точки зору розрахунків це робити?»
По-друге, на думку експертів, впаде інвестиційна привабливість України. Про це, наприклад, говорить керівник відділу аналітики Асоціації учасників ринку альтернативних видів палива та енергетики Віктор Андрієнко: «Те, що зараз відбувається в Іспанії та Чехії, коли група компаній, включаючи міжнародні, подає позови проти держави, оскаржуючи зниження «зеленого тарифу», буде і в Україні. Замість стабільності країна отримає численні позови від компаній-партнерів у Європі, що істотно погіршить інвестиційний клімат».
По-третє, ретроспективний перегляд «зеленого тарифу» вносить непередбачувані корективи у втілення енергетичної стратегії України, згідно з якою до 2035 року країна зобов’язана вийти на 25% відновлювальної енергетики. Невідомо, яким чином ринок адаптовуватиметься та розвиватиметься у нових умовах та чи зможе розвиватися так стрімко, як це відбувалося з 2014 і, особливо, 2017 року.
Коментуючи подані до Верховної Ради законопроекти щодо ретроспективного перегляду тарифу, міжнародна організація Енергетичне співтовариство наголосила: «Те, що було запропоновано для прийняття у Раді минулого тижня, — надмірно і потягне за собою економічні збитки, навіть якщо цілі [цієї пропозиції] можуть здаватися легітимними».